Головна / Новини / Про особливості професії хірурга розповідає Михайло Кальчук

Про особливості професії хірурга розповідає Михайло Кальчук

Щороку, у третю суботу вересня відзначається День хірурга в Україні.

Для хірургів їхня робота – рутина. Але ж це не просто професія, а справжнє покликання.

До Дня хірурга про складнощі професії, важливість правильної підготовки до операції, жарти та забобони лікарів розповів завідувач відділення гнійної хірургії, лікар-хірург КП «Лікарня №2 ім. В.П.Павлусенка» Михайло Кальчук.

 

Коли ви вирішили стати лікарем?

У кінці 1989 року я вирішив стати медичним працівником. Я закінчив 8-й клас і стояв вибір майбутньої професії. Так склалися обставини, що я вступив у Бердичівське медичне училище і планував стати військовим фельдшером. Однак, розпадався Радянський Союз, усі напрацювання, які були зі сторони військових медичних лікарів руйнувалися, нас (студентів – ред.) перевели у звичайні фельдшери. Далі я навчався у медичному інституті Івано-Франківська.

Чому ви обрали саме хірургію?

Мені це подобалось і непогано виходило.

Скільки потрібно вчитися на хірурга?

Все життя. Технології йдуть вперед, багаж знань набувається в медичних навчальних закладах, а його поповнення теоретичне і фактичне відбувається під час лікарської практики шляхом відвідування різних конференцій, симпозіумів, самостійного навчання та вивчення літератури.

На мій вік випала така чудова нагода, що я мав честь проходити інтернатуру в обласній лікарні, коли там впроваджувались в життя малоінвазивні втручання (дозволяють виконувати операції без широкого розтину через точкові проколи тканин – ред.). Зараз цим методом активно користуються лікарі КП «Лікарня №2 ім.В.П.Павлусенка».

Чи можна сказати, що малоінвазивним методом зараз оперується більше пацієнтів, ніж звичайним методом?

В рази більше. Бо в першу чергу це йде на користь пацієнта. Найбільше пацієнта лякає біль. Малоінвазивний метод до мінімуму зводить больові відчуття пацієнта, що в свою чергу  залишає приємні враження після перебування лікарні, особливо хірургічного профілю. Рани, які залишаються після операції, невеликого розміру у порівнянні з тим, що, наприклад, було у минулому столітті. Також зменшується тривалість перебування у лікарні. Не 7-10 днів, як раніше, а лише 2.

Які хвороби ви лікуєте?

Я займаюся загальною хірургією, ургентною хірургією та гнійною. Сюди входить та велика важка категорія пацієнтів, які тривало лікуються, це важко і для пацієнта, і для його близьких, і для лікаря.

Діяльність хірурга – це робота 7/24. Ти завжди з думками про пацієнта, ти ним опікуєшся, ти за нього відповідаєш. Ти прикладаєш максимум зусиль, щоб його самопочуття і рани були набагато в кращому стані, тому ти працюєш на роботі і в домашніх умовах, щоб знайти якусь найменшу можливість, яка з’являється в світі, при тій патології, яка є у пацієнта, щоб покращити його самопочуття.

Пам’ятаєте вашу першу операцію?

Так, я тоді працював в обласній лікарні. Поважний лікар Пріор Петро Володимирович дав мені можливість розкрити гнійник сідничної ділянки. Пацієнт був дуже кремезний, тому, вибачте, і розмір сідниць був відповідний. Це був важкий ургентний абсцес, десь до 300 мл гною. Я ніколи навіть подумати не міг, що така кількість може бути. Я був під враженням декілька днів. Напевно, це було моє хрещення, якщо на сьогоднішній день я гнійний хірург. Хоча, зазвичай, перша операція для хірурга це видалення апендикса. Якщо ти успішно її зробив, значить будеш хірургом.

Про що думає хірург під час операції?

Думати на операції про щось окрім операції ніколи. Ти постійно маєш на увазі, що у тебе в руках інструмент, який може нашкодити пацієнтові, ти маєш думати про стан оперативної рани, про здоров’я пацієнта, про прогнози в разі виявлення додаткової патології. Важко уявити, що про щось інше думають колеги.

Скільки часу ви проводите зазвичай в операційній протягом робочого дня?

Буває, що можна зайти в операційну о десятій годині ранку, а вийти о другій ночі з певними перервами. В середньому в операційній я проводжу 4-5 годин на день.

Як ви готуєтесь до операції?

Алкоголь не вживаю (сміється).  Я прийшов сюди на роботу понад 20 років тому, і хоча були якісь розмови, що раніше у хірургів була така практика, я за весь свій робочий шлях жодного разу з цим не стикався.

Кожного разу підготовка проходить однаково.

По-перше, треба побачити пацієнта, дізнатися про його психоемоційний стан. Є такі речі, коли пацієнти просто не готові до операцій. Його потрібно заспокоїти і відтермінувати до певного періоду оперативне втручання. Зрозуміло, це не стосується невідкладної допомоги.

Що стосується безпосередньо самого лікаря, то це ознайомлення з діагнозом, повторення анатомо-фізіологічних особливостей організму, повторення усіх етапів операції, вивчення аналізів пацієнта, всіх обстежень. Обов’язково консультація з суміжними спеціалістами по супутнім патологіям, з анестезіологом.

Повторення усіх етапів операції, ви маєте на увазі, що у вас є якась методичка?

Є багато друкованих праць, підручників, всі речі є в Інтернеті. Тому перед операцією сісти освіжити пам'ять ніколи зайвим не буде. Людський фактор ніколи не виключається, є певні моменти, тонкощі, які потрібно пригадати або уточнити. Виконання операції вимагає знання чіткої анатомії, фізіології, і техніки виконання. Технік операцій при тій чи іншій патології декілька, і при певних умовах треба виконувати саме ті, які необхідні. Тому жоден поважаючий себе практикуючий лікар ніколи не піде на операцію, поки не буде мати відповідей на усі запитання, які в нього виникають під час підготовки до операції.

У лікарів є певні забобони перед операцією?

У всіх  є забобони. У мене лише один, щоб пацієнт йшов додому посміхаючись після моєї операції. Забобон не на користь роботі хірурга. Я розумію, що це річ, яка закладена у підсвідомості багатьох людей, є лікарі, наприклад, які зважають на релігійні свята, але я з такими незнайомий. Обов’язково запитав би їхню думку.

Чи бувало у вашій практиці, що наркоз переставав діяти?

Особисто в моїй практиці такого не було. Однак, пацієнт може бачити сон під час операції або чути якісь звуки. Хоча фізично вони нічого не відчувають. Усі знеболюючі підбираються під вагу пацієнта, але засвоюваність у кожного індивідуальна. Тому хтось може щось чути, а хтось ні.

Про що жартують лікарі?

Фільми, які транслюються по телебаченню, частково правдиві. Щоправда, такого чорного та жорсткого гумору у нас немає. Табу - ми не жартуємо про пацієнтів і їх рідних.

Якщо лікар бачить, що бригада втомлена, треба їх бадьорити якось, то на допомогу приходять жарти. Загалом вони пов’язані з буденним медичним життям. У нас важка професія, і гумор, який підбадьорить колегу, точно зайвим не буде.

Що найскладніше у вашій роботі?

Людські стосунки. Кожен працівник, пацієнт, його родич має свій склад характеру. І усім цим людям треба знайти спільну мову. Всі проблеми виникають, якщо немає взаєморозуміння. Тому важливо говорити.

Чи не шкодуєте, що стали хірургом?

Жодної хвилини.

Єдине шкодую, що не маю достатньо часу на Інтернет, щоб вивчати все, що є у вільному доступі з медичної тематики, що мене цікавить. У цьому я не розумію своїх молодих колег, які не використовують інформацію, яка зараз є у вільному доступі, вона ж безкоштовна в будь-який час. Якби такі можливості у мене були на початку 90-х років, було б супер. Більше часу хочеться приділяти родині, буденному життю.

Що побажаєте своїм колегам?

Бажати нічого не буду, скажу одне: перші 40 років в хірургії важкі, а потім кажуть нічого ;)